Космос
Так що таке космос? Слово «космос» перекладається з грецької як «порядок», «будова». Космос, або ще називають Всесвіт – ще весь світ, усе, що навколо нас. Відтоді як із Землі стартувала перша ракета, люди почали називати космосом те, що перебуває за межами атмосфери (щільний шар повітря завтовшки більше 500 км) нашої планети.
Космос, або космічний простір – це порожнеча. Там відсутнє повітря, тому у відкритому космосі ми не можемо дихати. В цій порожнечі є чорні діри, комети, зірки, планети та їх супутники. Ще в космосі багато космічного пилу. Це величезна кількість дрібних часточок. Залежно від місця, де він знаходиться, буває міжзоряний, кометний та інший пил.
Зірка
Зірка- це величезна куля розжарених газів, усередині якої постійно відбувається реакція, мов на атомній електростанції. Згоряючи, ці гази дають дуже багато тепла та світла. Ось чому зірки гарячі і світять яскраво. Зірки світять не вічно. Народжуються вони групами з величезних газопилових хмар, які ще називають туманностями. Зірки довго дорослішають, старіють, поступово холонуть, витративши своє паливо.
Галактика
Галактика – це скупчення зоряних систем, що утримуються разом силою тяжіння. Галактик у Всесвіті більше мільярда, вони віддалені одна від одної на величезні відстані. Галактики мають різні форми та розміри. Форма галактик буває епілептичною, спіральною, та неправильною (без чіткої форми).
Планета Земля розташована в галактиці Чумацький Шлях. Якщо вночі подивитись на небо, можна побачити смугу зірок. Це і є галактика Чумацький Шлях. На самому її краю лежить Сонячна система, до складу якої входить планета Земля. Форма нашої галактики нагадує тарілку. Але якщо подивиться на неї згори, вона буде схожа на величезну спіраль. Усього в галактиці Чумацький Шлях 150-200 млрд зірок.
Зоряна система
Зоряна система — це система, що складається з зорі чи групи зірок, і, можливо, планетних систем з менших тіл (як-от планети чи астероїди), об’єднаних гравітацією. Кожна зірка в зоряній галактиці має силу тяжіння – гравітацію. Ця сила така величезна, що притягує до зірки космічні об’єкти з меншою масою. Саме тому планети не розлітаються в космосі, а обертаються навколо своїх зірок, кожна власною орбітою (орбіта- це шлях, котрим планети літають навколо своєї зірки, а супутники навколо планет). Планети також притягають дрібніші космічні тіла. Ось так і виходить, що зоряна система – це зірки, її планети та їх супутники.
Сонячна система
Сонячна система — планетна система, що включає центральну зорю Сонце і менші об’єкти, які обертаються навколо нього — планети і їх супутники, карликові планети, астероїди, комети, метеорна речовина тощо. Вона сформувалася шляхом гравітаційного стиснення газопилової хмари приблизно 4,567 млрд. років тому. Сонячна система є частиною галактики Чумацький Шлях.
Як і всі зірки ,Сонце – це величезна розжарена газова куля. За підрахунками вчених йому приблизно 4,5 млрд років і за цей час воно витратило половину свого водного палива. Отже, світитиме воно ще стільки ж, а потім буде поступово охолоджуватись. Установлено, що колір зірки залежить від її температури: найбільш гарячі зірки – білі та блакитні, найбільш холодні – тьмяно-червоні. Сонце є жовтою зіркою. Це означає, що воно має середню для зірки температуру. На поверхні Сонця температура приблизно 6000 С – досить, щоб розплавити будь який об’єкт, котрий туди потрапить. А всередині воно набагато гарячіше (температура ядра сягає 15 000 000 С).
Планети Сонячної системи
В Сонячній системі вісім планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. П’ять із них – Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн – ми можемо побачити неозброєним оком, без допомоги телескопа. Планети обертаються не тільки навколо своєї осі (уявної лінії, що проходить через центр планети), вони ще й подорожують навколо Сонця кожна своєю орбітою, не зупиняючись ні на хвилину. Орбіти планет мають форму сплюснутого кола.
Планети утворилися з такого самого космічного пилу й газу, що й зірки, але за розміром вони набагато менші за зірки й не такі гарячі. Вони самі не випромінюють світло, а лише відбивають світло зірок, що на них потрапляє. Саме тому ми їх бачимо.
Усі планети Сонячної системи різні, хоча й утворилися приблизно водночас. Вони рухаються навколо Сонця й навколо своєї осі проти годинникової стрілки. Лише Венера обертається у зворотному напрямку. Чотири найближчі до Сонця планети – Меркурій, Венеру, Землю та Марс – називають внутрішніми планетами. Вони складаються в основному з гірських порід та металів, тому цю групу планет ще називають земною. Зовнішніх планет три: Юпітер, Сатурн, Уран. Вони складаються з газів та мають величезний розмір.
Час обертання навколо Сонця й навколо своєї осі в усіх планет різний.
Найбільша та найменьша планета Сонячної системи
Найбільша планета Сонячної системи – газовий гігант Юпітер. Він важить удвічі більше, ніж решта сім планет разом, а за розміром приблизно в одинадцять разів перевищує Землю. На Юпітері постійно дмуть штормові вітри. Це видно з гарного мармурового візерунка, який утворюють при цьому хмари газу.
Найменша та водночас найближча до Сонця планета – Меркурій, він лише трохи більший за Місяць.
Найбільш гаряча – Венера. Газова атмосфера Венери дуже щільна, а шар хмар завтовшки 60 км, яким вона завжди вкрита, добре зберігає отримане від Сонця тепло.
Найхолодніший – Уран. У недрах Урану, як і у у Нептуна, багато льоду, тому вчені виділили ці дві планети в окрему категорію «крижаних гігантів». Уран має найхолоднішу атмосферу Сонячної системи з температурою -224 С.
На поверхні Марсу багато пилу з високим вмістом заліза, яке окиснюється (ржавіє). Тому планета здається червоною. Води на Марсі немає. Марс більше за інші планети схожий на Землю. Його доба триває 24 год 37хв. На Марсі навіть є пори року.
Сатурн – одна з найкрасивіших планет Сонячної системи. Її відрізняють велетенські яскраві кільця. Вони складаються з найдрібніших часточок льоду й пилу, кожна з яких обертається навколо Сатурна як окремий крихітний супутник. Ширина кілець сягає 400 000 км, а товщина не перевищує кілометра. Супутників у Сатурна більше, ніж у будь-якої іншої планети. Найбільший з них Титан.
Меркурій ,Венера, Марс, Юпітер, Сатурн названі на честь римських богів, а планета Уран – на честь грецького божества неба.
Землею наші предки називали ґрунт, по якому ходили. Коли стало відомо, що ми живемо на планеті, її також почали називати словом «земля», тільки писати його слід з великої літери.
Місяці Сонячній системі
Місяцями називають супутники планет. Вони обертаються не навколо зірки, а навколо своєї планети. У Землі є лише один місяць, він так і називається – Місяць. У Меркурія місяців зовсім немає, а в Сатурна їх відомо вже 60. Поверхня місяців зазвичай вкрита великими та маленькими кратерами – слідами від зіткнення з величезними метеоритами.
Найбільший у Сонячній системі місяць – Ганімед, супутник Юпітера. Він майже вдвічі більший за наш Місяць. А найменший місяць, розміри котрого точно не відомі – Деймос, супутник Марса. Його діаметр менше 10 км.
Місяць змінює форму? Ні, він завжди круглий. Справа в тому, що місяць не випромінює світло, як зірки, а світить відбитим світлом Сонця. Залежно від положення Місяця відносно Землі змінюється освітлена частина його поверхні, котру ми бачимо на небі. Ці частини називаються фазами.
Комета
Комета — це мале тіло Сонячної системи, яке, проходячи поблизу Сонця, нагрівається та починає виділяти гази. У комети крижане ядро. Зазвичай воно складається із замерзлого газу, пилинок та дрібного каміння. Комети летять навколо Сонця своєю орбітою і починають світитися, коли підлітають до нього досить близько, щоб лід нагрівся, почав танути та випаровуватися. Тоді в комети з’являється газовий хвіст, що світиться.
Метеорити
Метеорити – це тверді тіла космічного походження, що впали на поверхню Землі. Більшість метеоритів важать від кількох грамів до кількох кілограмів.
Чорна діра
Чорна діра — космічний об’єкт, який створює настільки велику силу тяжіння, що ніщо, навіть світло, не може його покинути. Її гравітація стає такою сильною, що чорна діра, немов пилосос, засмоктує в себе все, що знаходиться поруч. Чорна діра втягує в себе промені світла, тому її не можна побачити навіть і в найпотужніший телескоп. Однак чорну діру можна виявити, коли вона починає засмоктувати зірку, що виникла на її шляху: адже в телескопі видно струмінь газу, що світиться.
Зоряне небо
Зоряне небо — не просто безліч світлих цяток на темному тлі. Увесь небосхил поділений на ділянки — сузір’я. Їхні назви та форми видаються нам дивними й загадковими. І практично про кожне з них можна розповісти цікаву історію.
Ще тисячі років тому люди поєднали скупчення зірок на небі в умовні фігури – сузір’я. земля постійно рухається, і тому розташування сузір’їв на небі теж змінюється – залежно від пори року та часу доби. Щоб краще запам’ятати розміщення зірок та легше орієнтуватися з їхньою допомогою у просторі, люди створювали карти зоряного неба. Але в Північній та Південній півкулях видно різні зірки, тому для кожної півкулі було складено свою карту.