Невідомі рідкісні тварини

Невідомі рідкісні тварини – хто вони? Приєднуйтесь до мене у дослідженні захоплюючого світу рідкісних та маловідомих видів тварин! Давайте підвищимо поінформованість про їхню унікальність.

Саола

Саола (Pseudoryx nghetinhensis) — вид парнокопитних ссавців родини Бикові. Мешкає у джунглях В’єтнаму, Лаосу. Саола була відкрита в 1992 році і вже була на межі вимирання. За приблизними підрахунками, популяція становить від декількох десятків до 200 особин.

Точніше вчені визначити не можуть, оскільки саоли уникають людей. Головну роль у вимиранні зіграло витіснення виду за межі місця існування, де вони втратили кормову базу, стикалися з сильними хижаками. Саоли не можуть жити в неволі.

Суматранський носоріг

Суматранський носоріг – (Dicerorhinus sumatrensis) — найменший представник родини носорогів, який мешкає в південній та південно-східній Азії.

Найдавніший вид серед тепер існуючих носорогів, близький до третичних викопних видів носорогів.

Суматранський носоріг живе здебільшого у тропічних лісах. Харчується він рослинною їжею та фруктами. Він з’їдає до 50 кг на день.

Найактивніший цей вид носорогів зранку і вночі. Дуже полюбляє приймати ванни з багнюки, в яких може проводити до 5-7 годин.

Сьогодні можна зустріти тільки на Суматрі, Борнео і Малайському півострові. На  початку 21 століття чисельність суматранських носорогів становила близько 275 особин, а до 2015 року залишилося тільки 80. Це одна з найбільш маловивчених тварин на планеті. У неволі суматранські носороги живуть мало, потомства не дають. Часто стають жертвами браконьєрського полювання через роги, які цінуються в китайській медицині.

Яванський носоріг

Яванський носоріг – дуже рідкісна тварина, стан його популяції на сьогоднішній день знаходиться на межі вимирання. Вид розповсюджений лише у національному парку Уджунг-Кулон в Індонезії. Його популяція становить 60—75 особин.

Цей вид носорогів полюбляє трав’янисті та чагарникові зарості, а також галявини тропічного лісу. Тривалий час любить лежати на мілководді або у болоті. Веде спосіб життя одинака. Харчується яванський носоріг рослинною їжею, переважно листям молодих дерев.

Живуть яванські носороги до 45 років.

Основним фактором, що негативно повпливав на чисельність індійського яванського носорога, було браконьєрське полювання з метою отримання рогу, який використовувався у китайській медицині.

Гігантська м’якотіла черепаха

Це найбільша прісноводна черепаха, маса якої досягає 200 кілограмів. Більшу частину життя вона проводить, зарившись у пісок, виставивши лише передню частину голови. Швидкість атаки цієї черепахи більша, ніж у кобри. Популяція почала швидко скорочуватися через бурхливе будівництво дамб та інших інфраструктурних об’єктів на берегах річки Янцзи, оскільки це зруйнувало основні природні місця проживання черепах. Крім того, великі тварини та їх яйця були бажаною здобиччю для браконьєрів.

До 2007 року вважалося, що цей вид втрачено назавжди. Але потім було знайдено 4 черепахи. Два самці живуть у в’єтнамському заповіднику в умовах дикої природи, один самець і самка – в китайському зоопарку Сучжоу. Зовсім недавно в Китаї померла, можливо, остання самка рідкісної гігантської м’якотілої черепахи. Їй було понад 90 років, вона померла через добу після того, як фахівці спробували провести процедуру штучної інсемінації. Тепер цей вид вважається функціонально вимерлим.

Невідомі рідкісні тварини: Довгоп’ят

Довгоп’ят (Tarsius Storr) — рід приматів родини довгоп’ятових.

Цей маленький звір із родини приматів поширений на південному сході Азії. Він унікальний тим, що за розміром його очі дорівнюють розміру мозку. Такі великі очі дозволяють їм чудово бачити в темноті. Зріст довгоп’ята становить всього 9 – 16 см, задні ноги вдвічі довше тулуба. Це маленькі хижаки, чисельність яких сьогодні не перевищує 400 особин.

Вчені називають їх рідкісними живими копалинами, тому що за останні 45 млн років вони практично не змінились.

Причина скорочення популяції – вирубка дерев, на яких селяться довгоп’яти. На жаль, у неволі ці звірята дуже швидко гинуть, за лічені тижні, тому штучно відновити популяцію неможливо.

Гуанако: високогірний верблюд

Гуанако – найбільший травоїдний ссавець Південної Америки. Одна з найбільш рідкісних тварин світу відноситься до сімейства верблюдові, хоча більш схожа на антилопу чи оленя.

Завдяки розвиненій дихальній системі гуанако можуть жити на висоті до 5500 м над рівнем моря, де багатьом важко дихати. Більш того, нижче 3000 м ці тварини почувають себе ніяково.

Гуанако здатний розвивати швидкість до 56 км/год. Біг важливий для виживання цих тварин, оскільки вони мешкають на відкритих місцях. Також ці тварини — прекрасні плавці.

Тривалість життя в природі — 20 років, у неволі до 28 років.

Чисельність виду помітно скорочується. Причина криється в тому, що гуанако є об’єктом полювання заради шкіри, цінної вовни та м’яса, а також складає конкуренцію худобі на пасовищах. У Чилі й Перу гуанако знаходяться під захистом держави.

Вілоріг

Вилоріг (Antilocapra americana) — північноамериканський ссавець ряду парнокопитних, найшвидша наземна тварина Західної півкулі, швидкістю поступається тільки африканському гепарду. Вилоріг — єдина з копитних тварин Північної Америки, якій удалося пережити останнє зледеніння й вистояти проти антропогенного тиску (полювання) останніх кількох тисяч років. Особливістю цього виду є те, що роги вкриті роговими чохлами, які змінюються щороку, залишаючи кісткову основу незмінною.

Цей оленеподібний ссавець має рудувато-коричневу спину та білі черево та зад. Як продовження білого крупу, вся нижня частина тіла від плечей до стегон теж біла та має форму великої прямокутної плями з обидвох сторін. У нього дві широкі білі смуги впоперек рудувато-коричневої шиї та коротка чорна грива.

Чудовий зір дозволяє вилорігу помітити хижака на відстані 6 км. Щоб попередити інших тварин про небезпеку, вилоріг підіймає білу шерсть біля хвосту. Побачивши знак, інші рятуються втечею, розвиваючи швидкість до 90 км/год.

Вилоріг проживає на відкритих рівнинах американських прерій у трав’янистих, полинових та низькочагарникових місцевостях та пустелях; на висоті до 3353 м над рівнем моря. Тварини ведуть як денний, так і нічний спосіб життя. Основу живлення складають різноманітні трави, листя, молоді пагони. Вилороги харчуються невеликими кількостями різноманітних рослин.

У 1924 році приблизний підрахунок показав, що залишилося менше ніж 20 000 вилорогів. Таке зменшення чисельності тварин, швидше за все, було пов’язано з полюванням, у поєднанні з різким скороченням доступних місць проживання.

Такін: звір з золотим руном

Такін – один з найкрасивіших тварин світу.

Має повне, схоже на бичаче тіло, покрите щільним хутром яке має у різних підвидів колір від золотисто-жовтого до коричневого. Схожий на золотистого бика.  Короткі сильні ноги закінчуються широкими копитами, які пристосовані для переміщення по гірських схилах. Голова такіна має «римський» профіль з великим вигнутим носом. Обидві статі носять невеликі роги довжиною 25-30 сантиметрів, вигнуті назовні-назад, з направленими вгору вістрями. Основа рогів має форму гребня.

Живе в гірських районах Гімалаї в (Індія, Бутан, північна М’янма) та західного Китаю на висоті 1900-4500 метрів над рівнем моря.

Такіни годуються протягом ранку та ввечері, хоча в похмурі дні вони можуть бути активні цілий день. Вони використовують вузькі проходи в заростях, якими регулярно пересуваються по одному і тому ж маршруту між місцями харчування та відпочинку. При небезпеці такіни намагаються втікати в щільні бамбукові гаї, де вони залягають. Природними хижаками, що полюють на такіна, є вовки (переважно здобувають молодих або хворих особин) та ведмеді.

Всього в світі близько 25 000 особин, і не дивлячись на охорону, чисельність скорочується.

Амурський тигр

Живе на російському Далекому Сході та у Китаї.

Це найпівнічніший тигр, його ще називають уссурійським або сибірським.

Вони є найбільшими серед своїх родичів (вага може перевищувати 300 кілограмів) і найменш агресивно налаштованими щодо людини. Здатні стрибати на 2 поверхи вгору і розвивати швидкість до 80 кілометрів на годину.

Це одна з небагатьох тварин, де батько бере участь у вихованні потомства. Самці спілкуються з сім’єю візуально і за допомогою запахових міток на деревах.

Амурський тигр виявився на межі зникнення через нерегульований відстріл дорослих особин, інтенсивний вилов тигренят, а також знищення лісових масивів в околицях деяких річок і зменшення поголів’я диких парнокопитних тварин.

У 1935 році в Приморському краї організували великий Сіхоте-Алінський державний заповідник, потім – Лазівський і Уссурійський заповідники, тоді в природі залишилося не більше 50 особин. З 1947 року полювання на тигра було суворо заборонене. У Китаї за вбивство цієї тварини навіть передбачена смертна кара.

Хоча чисельність амурського тигра в порівнянні з минулими роками зросла з 30 до 550 особин, він все ще знаходиться під загрозою зникнення.

Муравоїд карликовий

Муравоїд карликовий – найменший представник виду ссавців з родини Cyclopedidae. Проживає в Центральній та Південній Америці.

Середня маса: 266 г. Голова і тіло довжиною 36-45 см, а довжина хвоста становить 18-20 см. Відносно довгий, чіпкий хвіст голий на нижній стороні. Він допомагає чудово лазити по деревам. Волосяний покрив м’який і шовковистий, від буро-сірого до золотисто-жовтого кольору, він темніший зверху з темною лінією вздовж верхньої частини голови, шиї і спини. Кінчик носа рожевий, підошви ніг червонуваті, а очі чорні. Кігті на другому і третьому пальцях рук великі, вигнуті та гострі. Відлякує ворогів своїм запахом. Цей запах в сім разів сильніший , ніж у скунсів.

Веде нічний і деревний спосіб життя. Це дуже повільні тварини. Вид, здається, харчується виключно мурахами. З’їдає в середньому від 100 до 8000 мурах на добу.

Хоча загальне збезлісення відбувається у багатьох частинах ареалу, муравоїд залишається поширеним у басейні Амазонки і в даний час немає серйозних загроз для виживання цієї маленької тварини.

Рудий вовк

Колись цей хижак населяв майже всю територію США, але його жорстко переслідувало населення за напади на домашню худобу. Одночасно руйнувався ареал його проживання. У результаті до 1967 року в дикій природі рудого вовка не залишилося взагалі, а в неволі (в зоопарках і розплідниках) проживало 14 особин. Цей підвид отримав статус “під загрозою зникнення”, стартували активні дії вчених по його порятунку.

Сьогодні всі руді вовки є нащадками останніх 14 хижаків. Популяція вже трохи виросла до 280 особин, причому 100 з них випустили на волю в районі Північної Кароліни.

Земляний вовк

Земляний вовк – хижий ссавець родини Гієнових. Можна зустріти в країнах Східної та Південної Африки.

Не дивлячись на назву, з вовками у цієї рідкісної тварини немає нічого спільного. Тварина відноситься до роду гієнових, але вдвічі менше. Довжина тіла всього 55-95 см, висота – 45-50 см. Вага: 9-14 кг.

Земляний вовк мешкає на відкритих піщаних рівнинах або в чагарниках. Він оселяється в отворах у землі, як правило, це покинуті нори. Веде переважно нічний спосіб життя. Раціон складається майже цілком з термітів і личинок комах.

Наразі нема серйозних загроз для виду. У Південній Африці земляного вовка раніше переслідували фермери, які помилково вважали, що він винищує велику рогату худобу, курей та їхні яйця. Причиною цього було помилкове визначення цих тварин як гієн чи шакалів. Наразі головною загрозою виступає втрата місць проживання.

Каліфорнійська морська свиня або вакіта

Це один з найвразливіших видів морських тварин і найдрібніший представник китоподібних. Вакіта мешкає тільки в Каліфорнійській затоці, що недалеко від Мексики. Цей вид відкрили в 1950 році, тоді вчені відразу зрозуміли, що ці тварини вимирають. Згідно з підрахунками вчених, у 2018 році їх було менш як 19. У 2019 році залишилося 9 особин.

Головна проблема в тому, що каліфорнійські морські свині часто тонуть, заплутавшись у зябрових сітках, в які браконьєри ловлять креветок і тотоабу – рибу, чий плавальний міхур вважається делікатесом у Китаї. Ще однією небезпекою є якість води: у Каліфорнійську затоку потрапляє великий обсяг хлоровмісних пестицидів. Захисники природи розробили ризикований план з переміщення вакіт у безпечне середовище, але нічого не вийшло. Сьогодні екологи самостійно виходять у рейди, знаходячи та витягуючи розставлені на тотоабу сітки, щоб захистити тих каліфорнійських морських свиней, що залишилися.

Горбатий кит

Живе у всіх океанах, окрім деяких областей Північно Льодовитого.

Свою назву цей вид і рід отримав через спинний плавець, що надає тілу горбатої форми, та від звички при плаванні сильно вигинати спину в районі цього плавця. Дорослі самці в середньому завдовжки 13–14 метрів, а самиці – 14–16 метрів; вага становить від 25 до 30 тонн. Найбільша тривалість життя самців становила 48 років, а самиць – 38 років.

Горбач розповсюджений від Арктики до Антарктики. В Антарктиці вони живляться тільки ракоподібними, у місцях зимівель голодують. В інших районах їжа більш різноманітна – придонні і пелагічні рачки, риби, нечасто головоногі молюски.

Горбаті кити інстинктивно захищають інших морських істот та людей від акул.

Річкова горила

У наші дні живе лише в Камеруні та Нігерії (Африка). Налічується не більш як 280 таких тварин у природних умовах через полювання та вирубку лісів. У зоопарках річкові горили відчувають себе погано, так що єдиним способом запобігти їх повному зникненню є збереження природного для них ареалу проживання. З цією метою на кордоні Нігерії та Камеруну був створений Національний парк, де сьогодні проживає 115 тварин.

Папуга блакитний ара

Мешкає цей вид лише в лісах Бразилії, в місцях зростання дерев табебуя. У його дуплах вони селилися, звивали гнізда, поїдали насіння цих дерев. У 2000 році в дикій природі зник останній самець. Втім, на щастя, ці птахи добре розмножуються в неволі.

Блакитні ара стали відомими після виходу мультфільму “Ріо”, але в той момент вони вже вимерли в природі, зберігшись тільки в неволі.

Причинами їх зникнення стали: вирубка табебуя для землеробства; браконьєрство (кожен блакитний ара оцінювався в суму до 40 000 доларів).

Сьогодні у світі налічується не більш як 500 особин виду.

Каліфорнійський кондор

Це птах із сімейства американських грифів, один з найбільших на планеті з розмахом крил близько трьох метрів. Раніше кондор водився в США та Мексиці. У 1987 році він був в останній раз зафіксований екологами в дикій природі.

На той момент у неволі перебувало лише 27 птахів цього виду, яких взяли під посилений захист. Каліфорнійські кондори стали уразливими через невеликий розмір кладки (всього одне дитинча на гніздо) в поєднанні з їх пізнім віком статевої зрілості.

Несподівана смертність серед популяції цих птахів сталася через контакт із беркутом, отруєння свинцем і зіткнення з лініями електропередач.

Сьогодні активно працює програма з відновлення популяції, як результат – чисельність цих птахів вже становить 405 особин, із них на волю випущено 179 птахів.