Мешканці на полюсах Землі

Мешканці на полюсах Землі: велетень Арктики – вівцебик(мускусний бик)

Мешканці на полюсах Землі: вівцебик – величезна травоїдна тварина, яка населяє тундрові простори у найхолодніших куточках світу.

Ці мешканці на полюсах Землі живуть у полярних районах Америки й Гренландії. Розмір: довжина – 125-180 см, висота 110-145 см, жива маса 200-300 кг.

Чим харчуються ці мешканці на полюсах Землі?

Узимку вівцебики тримаються на плато, де менше снігу та легше знайти корм.

Улітку вони переходять у долини річок, примор’я та прибережну тундру, де більше трави.

Мускусний бик – виключно травоїдна тварина. Його раціон залежить від сезону року та доступності тих чи інших видів рослинності. Влітку вівцебик їсть траву, квіти, різнотрав’я, осоку, пухівку. Взимку до його раціону входять коріння, лишайники та мох.

Вівцебик використовує свої сильні копита, щоб копати крижану землю в пошуках трави та рослин, що ростуть у тундрі. Він накопичує жир у своєму тілі влітку, щоб вижити взимку, коли рослинності не так багато.

Як живе велетень артики?

Вівцебики живуть стадами, в яких в середньому налічується близько 18 особин. Такий спосіб життя дозволяє цим тваринам краще захищатися від хижаків.

Коли на сім’ю нападають вовки, бики займають кругову оборону, виставляють важкі роги і не підпускають хижаків до самиць та телят. Телята народжуються кожні два роки. Вагітність самиці вівцебика триває близько 8 місяців. У квітні-травні вона народжує лише одне теля, у виключних випадках – двох, проте це дуже рідкісне явище.

Від холоду вони захищені густим хутром, а широкі копита допомагають їм ходити по снігу і здобувати корм. Завдяки деяким фізичним особливостям, вівцебик може виживати в суворому арктичному кліматі.

Вівцебики мають двошарову кудлату шерсть із довгим темно-коричневим хутром. У деяких тварин цього роду вона настільки темна, що здається майже чорною. Крім того, мускусний бик має шар світлої вовни біля шкіри (ківіут) та верхній шар довгих захисних волосків, що захищають від вологи та вітру.

Як самці, так і самиці вівцебика мають два вигнуті роги на голові, проте у перших вони значно більші. Роги з’єднуються між собою, утворюючи надбрівну смугу на маківці, яка у самця більша й товща, ніж у самиці. Крім того, вівцебик має характерний горб у верхній частині спини.

Очі у вівцебика із горизонтальними зіницями. Така конструкція забезпечує захист від сонячного світла, яке відбивається від снігу та льоду. Це дуже важливо, оскільки ці великі травоїдні тварини завжди остерігаються хижаків.

Наразі ці тварини Арктики зустрічаються переважно у заповідниках.

Загальна популяція вівцебика становить 133-136 000 дорослих тварин. Приблизно 75,4 тисяч з них мешкає на південно-західних територіях Канади. На Алясці живе приблизно 3700 дорослих вівцебиків, а у Ґренландії – від 9500 до 12 5000. Ще приблизно 35 тисяч мускусних биків мешкає на арктичних островах. Ці дикі тварини мають стабільну популяцію, яка поки що викликає найменше занепокоєння.

Мешканці на полюсах Землі: Північний олень

У північних районах Америки, Гренландії та Євразії можна зустріти стада Північних Оленей.

Ці тварини – травоїдні, жуйні. Для їжі вони обирають найкращі рослини, багаті поживними речовинами. Це дозволяє північним оленям отримати достатньо енергії, щоб продовжувати пошук їжі та залишатися в теплі.

У них дуже великі роги. Це єдиний вид оленів, самки яких мають роги, проте дещо менші. Роги північного оленя вкриті тонкою шкірою («оксамитом»), яка у самців зникає під час сезону гону. Ці парнокопитні ссавці втрачають їх щороку та знову відрощують, покриваючись оксамитом, який з часом скидається. Роги у самців північного оленя починають рости у лютому, а у самиць – у травні. Їхній ріст у обох завершується одночасно, проте скидають вони їх в різні пори року.

Самиці втрачають роги навесні (у травні), після народження дитинчат, а самці – пізньої осені (у листопаді), після завершення гону. Роги у оленят карибу вперше з’являються на другому році життя. Спочатку вони мають вигляд маленьких волохатих бруньок, а незабаром виростають у шипи. Повноцінні роги молодий північний олень може вирощувати протягом кількох років.

Представники цього роду входять в п’ятірку найбільших оленів у світі, в якій займають 5-е місце за габаритами. Довжина тіла у північного оленя становить 1,85-2,2 м, а висота у плечах – 0,8-1,2 м. Самці важать від 70 до 150-170 кг, а самиці – у межах 40-100 кг.

Забарвлення хутра північного оленя

Забарвлення хутра коливається від блідо-кремового до темно-коричневого залежно від ареалу розповсюдження. Лісові підвиди мають темно-коричневий колір хутра, тоді як Гренландії ці тварини майже білі. Зазвичай нижні частини мають світліший колір, ніж верхні частини. Шерсть у північного оленя світлішає взимку (зазвичай – сіра) та темнішає влітку (зазвичай – коричнева). Голова та груди переважно білі, за винятком волохатої морди, яка зазвичай коричневого кольору.

 Улітку олені прибираються до моря, живляться травою, грибами та іншою рослинністю, а взимку основним кормом стає особливий лишайник – ягель. Щоб дістатись його, олень копитами розгрібає майже метровий шар снігу і розбиває щільний лід. Північні олені відомі тим, що здійснюють найдовші серед наземних тварин міграції у пошуках їжі.

Стада оленів

На початку весни карибу утворюють великі стада та повільно рухаються на північ до традиційних місць отелення та подалі від бореальних лісів. Зазвичай стада із самиць та однорічних оленят з попереднього сезону пологів першими починають міграцію. Після народження цьогорічних телят карибу продовжують рух на північ до нових місць годівлі в тундрі, де вони розсіюються та проводять літо.

З наближення осені тварини знову починають збиратися в стада та рухаються на південь, щоб знайти притулок від сурової зимової погоди. Досягнувши тайги, де снігового покриву менше, ніж у тундрі, вони розсіюються і намагаються знайти притулок та їжу під деревами.

У сезон розмноження самець збирає гарем з 3-13 самиць. Народжене оленятко вже наприкінці першого дня життя спроможне йти за матір’ю.

Північні олені зазвичай тихі тварини, однак вони можуть голосно пирхати, видаючи звуки «хафф». Стада пирхаючих карибу можуть нагадувати за вокалізацією групу свиней.

Стада із самиць та новонароджених північних оленят особливо гучні, оскільки мати постійно спілкуються з дітлахами. Вокалізація матері та теляти зменшується за частотою та довжиною, коли оленята дорослішають.

Хутро оленів

В оленів особливе хутро – щільне, з пухом. Їхня шерсть настільки добре утримує тепло, що сніг під лежачим оленем не тане, тварини прекрасно переносять 50-градусний мороз. Колір дорослих оленів темний.

Максимальна тривалість життя диких північних оленів становить від 10 до 15-18 років. Однак небагато тварин досягають цього віку через наявність хижаків та суворий клімат, у якому вони живуть. Середня тривалість життя північних оленів (карибу) в дикій природі становить приблизно 4 роки.

На цих тварин полюють вовки та ведмеді (білі, бурі, чорні), пуми, росомахи, песці, рисі, койоти та беркути. Хоча зазвичай дорослі північні олені (особливо у великому стаді) перебувають у безпеці перед цими хижаками. Проте найголовнішими хижаками для них залишаються вовки, зграя яких здатна віддалити слабкого чи занадто малого оленя від стада та здолати його.

Світова популяція північних оленів (включаючи одомашнених тварин) становить близько 5 мільйонів. Незважаючи на значну чисельність, ці тварини вважаються зникаючим видом. Наразі до скорочення чисельності північних оленів у світі призводить втрата ними середовища існування через пожежі, вирубку лісів та глобальне потепління.

Мешканці на полюсах Землі: Червоновола казарка

Невеликі красиві гуси, гніздяться лише в тундрі Таймиру, Гнадського півострова та Ямалу. Пари у них постійні, у більшості утворюються на все життя. Це пов’язано з важливою роллю самця у вирощуванні потомства: самець охороняє самку, поки вона сидить на гнізді, потім птахи разом водять виводок. У цих казарок незвичайне гніздо, вистелене пухом в формі тарілки.

Мешканці на полюсах Землі: Поморник

На Далеких Півдні та Півночі Землі живуть ці птахи – найбільші хижаки з усіх видів чайок. Розмах крил у поморника від 80 до 150 см, вага до 2 кг. Хижак руйнує гнізда інших птахів і навіть своїх родичів, поїдає яйця, пташенят, ловить в океані рибу. Ці морські розбійники забирають здобич і інших птахів. Нападають і на пінгвінів. Птахи відзначаються швидкістю, злагодженістю. Гнізд вони не будуть, а відкладають два яйця у траві. Свого слабшого брата сильніший виштовхує з гнізда на поживу своїм сородичам, тому виживає лише сильніше пташеня.

Мешканці на полюсах Землі: Заєць-біляк

Мешкає у тайзі та мішаних лісах, в Арктиці він населяє тундру, арктичні луки і зарості низькорослої поллярної верби. Зустрічається заєць-біляк на деяких полярних островах, наприклад, Шпіцбергені та Гренландії. Довжина його тіла – до 75 см, маса – до 5 кг. З усіх зайців має найширші підошви лап. Саме завдяки цьому він прекрасно бігає по снігу, ніби на лижах, майже не загрузаючи в ньому, за що мешканці Канади й Аляски прозвали його «лижний заєць». Улітку живиться різноманітною трав’янистою рослинністю, узимку – гілочками полярної верби і берези.

На півночі самка зазвичай двічі за літо приводить 3-4 зайченят.

Мешканці на полюсах Землі: Білий ведмідь

Найбільший хижак на Землі. Жива маса окремих тварин сягає 1000 кг. Ведмеді пристосувалися до життя в Арктиці за рахунок багатих харчових ресурсів океану і північних морів, і перш за все тюленів. Під час арктичного літа заходять із дрейфуючими крижинами далеко на північ, де легше полювати. На зиму вагітні самиці засинають у своїх снігових барлогах. На острові Врангеля зимують у кучугурах снігу 150-200 ведмедиць, тому в будь-який мороз у барлозі зберігається температура близько нуля. У грудні-січні, інколи і в лютому, у ведмедиці народжується ведмежа – одне-двоє, рідко – троє-четверо. Щоб ці півкілограмові крихітки не замерзли, мати тримає їх між лапами і дихає на них, щоб зігріти. Улітку сім’я залишає притулок, спочатку виходить мати, а далі – одне за одним діти. Проте на сушу вона їх не заводить, бо вовки та люди на них полюють, а мандрує з ведмежатами на крижинах до року.

Мешканці на полюсах Землі: Морж

Один із найбільших представників ластоногих. Довжина тіла самців сягає 300-450 см, вага 1,5 тонни. Більшу частину життя морж проводить у воді, вибираючись на берег чи крижину для відпочинку або народження маляти. Густі, схожі на дріт, вуса моржа називаються вібрисами. Їх зазвичай нараховується до 400 штук. Величезні ікла верхньої щелепи у самців можуть сягати 90 см у довжину і важити близько 5 кг. У самиць вони тонші і більш короткі. Ними вони користуються для того, щоб вибратись на кригу з води, роздобути з ґрунту їжу, ними і захищаються.

Песець

Типовий мешканець тундри і північних островів. Розміром звір з лисичку. Влітку бурий, взимку стає білим, непомітним на снігу. Рідкісний блакитний песець на зиму обростає довшою густою і сріблястою шерстю. Північні морози пересиджують у снігових сховищах, згорнувшись калачиком і сховавши морду в пухнастий хвіст.

Живляться гризунами, птахами, їхніми яйцями та викинутими на берег морськими жителями – рибою, ракоподібними.

Дитинчата народжуються наприкінці весни, зазвичай по 10-12 малят.

Рожева чайка

Побачити чайку з незвичайним рожевим оперенням можна лише в Арктиці. Ця дивовижна за своєю красою рожева чайка звиває гнізда у тундрі Східного Сибіру, у низинах річок Колими, Індігірки та Алазеї.

Свої гнізда вона розміщує на купинах у тундрі. Споруджує їх із сухої трави, вистилає сухим листям осоки, інколи верби і карликової берези. У гнізді відкладає 1-4, найчастіше 3 яйця темного зеленувато-оливкового кольору. Влітку рожева чайка живиться комахами, а взимку – дрібною рибою і рачками.

Лемінг

Мешканець суворої безлісої арктичної тундри. У лемінгів затуплена форма мордочки, маленькі вуха, компактне тіло та м’яке густе хутро. Улітку живуть у неглибоких нірках, узимку прокладають довгі нори в снігу. Спати їм ніколи – треба шукати вкриті снігом рослини, щоб харчуватися.

Лемінги народжують 5-6 дитинчат двічі на рік. У сприятливі роки їх стає стільки, що тундра аж кишить лемінгами. Тоді вони мігрують вдень і вночі. Тварини рухаються вперед лавиною, стрибають із круч, кидаються у річку. Ось і кажуть, що лемінги самі шукають смерть.

Тундрова куріпка

Справжній корінний мешканець Арктики. Осідло живе навіть на заполярних островах Північного Льодовитого океану. Довжина цього птаха сягає 33 см, він має міцну будову.

Зимове і літнє оперення тундрової куріпки дуже відрізняються одне від одного. Узимку птах, завдяки білому наряду, маскується на вкритій снігом землі, а влітку, коли сніг сходить, куріпка вбирається у строкатий наряд, що за кольором зливається з оточенням.

Навесні під час токування самці видають особливі пронизливі крики. У кладці десяток-півтора яєць. Пташенят водять обидва батьки – це незвична риса для представників родини тетерукових. Живляться бруньками, листочками і ягодами.

Самець самовіддано захищає своє потомство. Дуже часто він застосовує небезпечний для свого життя прийом – при появі якогось хижака розпластується на землі, підпускає ближче, потім зненацька стрибає з голосним криком на голову ворога, при цьому сильно б’є крилами. Поки хижак приходить до тями, пташенята встигають сховатися, а куріпки-батьки відлетіти на безпечну відстань.

Імператорський пінгвін

Це – символ Антарктиди. Висота птахів до 120 см, вага 40-50 кг. Пінгвіни не можуть літати, проте прекрасно плавають та пірнають за допомогою крил, що перетворилися на ласти. Їхні ноги – своєрідне кермо і гальмо. Живляться рибою, ракоподібними, молюсками.

Живуть колоніями. На суходолі пересуваються «перевальцем», але досить вправно. Під шкірою у пінгвінів великий шар жиру, який захищає птахів від холоду. При сильному вітрі скупчуються, зігріваючи один одного.

Узимку самка відкладає лише одне яйце вагою 450 гр. Після цього самка йде живитися в море. Естафету приймає самець. Він кладе яйце на лапи та прикриває спеціальною сумкою – складкою шкіри, щоб воно не замерзло. Новонароджене маля спочатку гріється на лапах у батька, а потім виховується в «яслах» із сусідськими пташенятами.

Мешканці на полюсах Землі: Горностай

Широко поширений у Північній півкулі. Він прекрасно почуває себе в тундрі Євразії, Північній Америці та Гренландії. Морози йому не страшні. Завдяки малим розмірам (з усіх куницевих лише ласка менша за нього), довгому і вузькому тілу горностай вільно пересувається підземними та підсніжними ходами, що прокладені лемінгами та іншими північними гризунами. Ці ж гризуни є основою його раціону. І все ж сміливий і лютий хижак нерідко нападає на полярних куріпок та навіть зайців. Улітку горностай має коричневий колір хутра, а на зиму стає білим.

Морський котик

Мешканці помірних поясів обох півкуль. У північній півкулі населяють Тихий океан, у Південній – усі океани. Довжина тіла цих ластоногих до 2 м, вага – близько 150 кг.

Живляться рибою та крилем.

У період розмноження котики влаштовують лежбища на скелястих, покритих мохом, берегах островів на півночі Тихого океану. При цьому самці захоплюють територію і влаштовують гареми.

Самки народжують 1-2 дитинчат.

Мешканці на полюсах Землі: Косатка

Кит-убивця, або морський вовк. Він найбільший із родини дельфінів і єдиний справжній хижак. Цікаво, що косатка ніби поділяє світовий океан з білою акулою на своєрідні сфери впливу. Косатці належать холодні та прохолодні води, а от білій акулі – тропічні та субтропічні.

Самці у косаток бувають завдовжки до 10 м, а от самиці – до 7 м. Їх можна пізнати за трикутним плавником на спині, довжина якого у самців до 2 м, у самиць – до 1м. Поширені вони в усіх морях і океанах від Арктики до Антарктиди. Косатки далеко мігрують у пошуках корму і місць розмноження. Живляться косячними рибами, кальмарами, нападають на тюленів, китів, акул.

Тупик

Водиться в північній частині Атлантичного океану та на островах арктичної зони. Птах здебільшого мовчить, лише зрідка видає хриплий звук. Забарвлення оперення у тупика зверху чорне, знизу біле, боки голови і горло сірі. Ноги жовтогарячі.

Поселяються вони колоніями, але підземними – риють нори у торф’яниках на островах. Своє гніздо вистилають водоростями і травою, куди й відкладають єдине біле яйце. Живляться вони рибою, нею ж вигодовують і пташенят. Тупик може принести за раз 10-15 рибок, яких він тримає у дзьобі, а вони звисають з його яскравого дзьоба, ніби вуса.

Мешканці на полюсах Землі: Гігантський буревісник

Великий птах, розміром з гусака, він має розмах крил понад 2.5 м. Рухаючись за східним вітром, може облетіти всю земну кулю.

Гніздяться колоніями на Антарктичному узбережжі і островах. Велике гніздо будують з дрібних камінців. Буревісники відкладають одне яйце. Насиджують його так старанно, що навіть не злітають, коли їх торкає людина, але обстрілюють непроханого гостя смердючою рідиною. Цією самою рідиною, що зветься «ворвань», змазують оперення і годують малих пташенят. Більшу частину життя перебувають на воді: сплять на хвилях, живляться в морі.