🌵 Хто живе в пустелі? 🐪✨ Відкрийте для себе таємниці цього загадкового світу!
Маленька лисичка з великими вушками
Фенек – найменша лисичка на планеті. Вона мешкає в пустелі Сахара. Вона менша навіть за домашнього кота.
Висота в загривку 18–22 см, довжина тіла — 30–40 см, хвоста — до 30 см, важить він до 1,5 кг. Морда коротка, загострена. Очі великі. Вуха фенека — найбільші серед хижаків відносно до величини голови; вони досягають 15 см у довжину і потрібні для кращого охолодження тіла в денну спеку. Тіло звіра не має потових залоз, і саме вуха допомогають організму не перегріватися. Стопа опущена, що дозволяє фенеку рухатися по гарячому піску. Зуби у нього маленькі, особливо ікла. Волосяний покрив у фенека високий, густий і м’який, захисного забарвлення: зверху рудуватий або палевий, знизу білий. Хвіст пухнастий, з чорним кінчиком.
Фенек населяє піщані пустелі, де полюбляє триматися заростей трави та негустого чагарника, які надають йому укриття і їжу. Живе він у норах, які викопує сам; веде нічний спосіб життя.
Фенеки — соціальні тварини, вони живуть родинними групами. Клани зазвичай складаються з однієї родинної пари, їх потомства і, можливо, декількох старших дітей, що допомагають ростити потомство. Вони дуже «балакучі»: гавкають, скиглять, бурчать і виють.
Фенек всеїдний і велику частину кормів викопує з піску і землі. Полюють переважно поодинці, як і всі лисиці. Харчується фенек дрібними хребетними, яйцями, комахами (у тому числі сараною), падлом, корінням рослин і плодами. Величезні вуха дозволяють йому вловлювати найлегше шарудіння. Може довго обходитися без води, отримуючи рідину з м’яса, ягід і листя.
Дерево життя
В пустелі, де температура вдень в тіні досягає +40 С і навіть більше, і рослини зустрічаються не часто, а дерево – взагалі рідкість. Однак в пустелі Бахрейна вже близько 400 років якимось незбагненним чином росте дерево. Місцеві жителі називають його Шаджарат-аль-Хаят, що в перекладі означає «дерево життя».
Вчені досі намагаються розгадати, як йому вдається виживати в такому посушливому кліматі. Існує дві основні версії. Перша – коріння знаходиться дуже глибоко в землі й досягає джерела води. Друга – дерево навчилось добувати воду з піщинок. А бедуїни впевнені, що воно росте з благословення бога води Енкі. Якою б не була причина, Шаджарат-аль-Хаят продовжує рости, наразі його висота сягає 10 м.
Довгожитель пустелі Наміб
Вельвічія дивовижна – багаторічне дерево-довгожитель, єдиний вид монотипного роду вельвічія. Росте тільки на малій території в пустелі Наміб уздовж узбережжя Атлантичного океану в Намібії та на півдні Анголи. Це дерево, хоча, на перший погляд, воно зовсім так не виглядає. Вся рослина складається зі стовбурового кореня і двох листків, що безперервно ростуть протягом усього життя. З часом довжина кожного з них сягає 2–4 м. Від контакту з розжареним ґрунтом їхні кінці поступово засихають, а самі листки під дією вітру розшарпуються на окремі смужки.
Коли австралійський мандрівник і ботанік Фрадріх Вельвіч побачив цю рослину в 1859 році, він не повірив очам. Бо не очікував знайти купу сміття серед пустелі. Коли він підійшов ближче, то побачив, що перед ним пень дерева діаметром близько 1 метра ,від якого йде листя. Спочатку здалось, що листя багато, але пригледівшись, він впевнився, що їх всього два, просто розірваних вітром на смужки. Пізніше англійський ботанік назвав рослину вельвічією дивовижною на честь першовідкривача.
Зустріти її можна тільки в каменистій пустелі Наміб і то не часто. Насіння, рознесене вітром, може знаходитись в спокої декілька років, в очікуванні дощу. Якщо паросток пустить коріння, то приблизно через рік з’являться перші листочки. За своє життя вельвічія випускає всього два листки, які ростуть зі швидкість 8-15 см в рік. Тривалість життя до 2000 років.
Має цікаву будову листя. Зазвичай у пустельних рослин вони товсті , щоб утримувати вологу, а у вельвічії – плоскі і довгі. В пісках води майже не знайти, але і тій частині пустелі, де вона росте, часто бувають тумани, які і є головним джерелом поживної вологи. З часом листя рветься, заплутується й підсихає. Тому вельвічія починає здаватися купою сміття.
Рослина вважається національним символом Намібії. Його зображення знаходиться на гербі країни. Збирати насіння без спеціального дозволу уряду країни заборонено.
Квітка-монстр
Гіднора африканська (Hydnora africana) — вид паразитичних квіткових рослин родини гіднорові. Це кореневий паразит, який живе на сукулентах з родини молочайних (Euphorbia). Його велетенське коріння розповзається в різні боки і присмоктується до коріння дерев чи кущів, забираючи поживні речовини.
Побачити гіднору африканську вдається не часто. Більшу частину свого життя квітка проводить під землею. На поверхні гіднора африканська з’являється лише після сильного дощу, який буває дуже рідко в регіонах, де розповсюджена дана рослина. Зате з’явившись на поверхні, відразу розпускає квіти , розмір яких може сягати 15 см.
Вони одночасно і ваблять і відштовхують. Квіти яскраво-помаранчевого кольору схожі на голови змій з роззявленою пащею. Мають аромат протухлого м’яса. Саме цей запах приваблює комах, які переносять насіння гіднори на інші рослини. Квітка паразит є свого роду складною тимчасовою пасткою. Після опилення гіднора їсть комах поки не зав’яне квітка. Потім жуки використовують її пелюстки для відкладання личинок. І рослина-монстр знов переходить до паразитарного способу життя. Гіднора є їстівною. Її вживають в їжу лисиці, шакали, дикобрази й інші тварини і навіть місцеві жителі. На Мадагаскарі з квіток готують десерт, змішуючи їх з вершками, а корні використовують для приготування настоянок і лікування серцево-судинної системи, вугрів.
Живе каміння
Літопс (Lithops) — рід суперсукулентних багаторічних рослин, що належить до родини аїзових або мезембріантемових. Представники роду зростають на Півдні Африки. Зовні літопси схожі на каміння.
Літопси дуже легко переплутати з галькою, але тільки до тих пір, поки не з’являться бутони. Квітки виростають зі щілини між зрощеним листям. Забарвлення квіток біле або жовте (зрідка помаранчеве), 2,5—3 см в діаметрі. Квітки розкриваються після полудня і закриваються із заходом сонця. Вони можуть перевищувати 4 см в діаметрі, повністю закриваючи рослину. У деяких видів квіти запашні.
Зустрічаються літопси в кам’янистих пустелях Африки, де інші рослини вижити не можуть. Відомо близько 40 видів цього роду, і всі ростуть під землею. На поверхні залишається лише кінчик булавовидного листка, розмір якого може досягати до 5 см в висоту і в ширину. Коли приходить час з’явитися новому листю, старе відмирає, віддаючи поживні речовини і вологу. Після дощів, які зазвичай приходяться на осінь, по всій пустелі розкриваються мільйони жовтих, білих чи помаранчевих невеличких квітів. Вони запилюються, зріє плід, вітер розносить насіння, і літопси звов будуть у стані спокою.
Перекотиполе
Перекотиполе – загальна назва багатьох видів степових і пустельних трав’янистих рослин, що утворюють після відмирання круглі жмути, які качаються по вітру, розсіюючи насіння.
Велика куля сухої трави, що котиться по пустелі є кошмаром для жителів в засушливих регіонах. Найбільші кулі можуть досягати розміру авто і наробити шкоди: заблокувати двері будинку, стати причиною пожежі. Але можна отримати користь. Наприклад, використати, як резервний корм для тварин під час посухи. А в американському штаті Нью-Мексико на Різдво встановлюють сніговик зроблений з перекотиполя. Найвищий сніговик був заввишки 4 метри.
Початок таким шарам кладуть рослини, що розвивають галузисте, але тонке стебло з розчепіреним гіллям. Найчастіше основою для клубка слугує різак, рівень, кермек, лищиця та інші рослини, що зустрічаються в посушливому кліматі. З’явившись серед пісків, рослина швидко збільшується в розмірі. Вкривається квітами вже на четвертий чи п’ятий день після проростання. Однак коріння дуже швидко вбирає вологу з ґрунту і рослина в’яне. Тоді стебло відділяється від коріння, його підхоплює вітер і котить по пустелі. Поступово формується клубок, в який потрапляють соломинки, гілки й листя. Через те куля збільшується. Переміщаючись по пустелі, перекотиполе сприяє розповсюдженню насіння.
Деякі види рослин, що утворюють перекотиполе, можуть серйозно посилити ерозію ґрунтів. Так, згідно з проведеним дослідженням, один кущ Kali tragus може забрати з ґрунту 167 літрів води.
Троянда пустелі
«Троянда пустелі» («пустельна троянда» або «троянда пісків») — це розмовна назва утворень кристалічних кластерів гіпсу або бариту, що позначає одну з морфологічних різновидів мінералу гіпс. Мінеральні агрегати утворюють характерні зростки лінзовидних сплющених скупчень кристалів (розеток).
Ще бедуїни кочівники помітили, що в пустелі часто зустрічаються дивні утворення, що нагадують квіти. Спочатку вважалось, що це причиною тому є випорожнення верблюда. Але вчені встановили, що справа не в сечі. Головною речовиною утворення є пісок. Він має бути насиченим гіпсом. Щоб квітка утворилась, повинен пройти дощ. Він насичує пісок вологою і склеює між собою частинки гіпсу. Коли знов починається спека, вода почне випаровуватись і краплі, піднімаючись, будуть утворювати гіпсові кристали закрученої форми. Оскільки він кристалізується в піщаній масі, частинки піску неминуче стають включеннями в кристалі гіпсу. Якщо присутні оксиди заліза, то розетки отримують іржавий тон.
Кожна троянда пустелі неповторна. У неї свій розмір, форма і забарвлення, що залежить від кольору піщинок. Білі знаходяться в Сахарі, чорні – в пустелях
Як правило, більшість таких троянд мають розмір в діапазоні від горошини (0,5 — 1 см) до 4 см в діаметрі. Найбільша зареєстрована «троянда пустелі» в Оклахома Geological Survey мала розмір 43 на 25 см, вагою 56 кг. А кластери рожевих скель досягали 39 см у висоту та вагою більше 450 кг.