Дзюдо: змагання через традиції та філософію

Основи дзюдо: Традиція та філософія

Дзюдо — традиційне японське бойове мистецтво, яке з’явилося на основі джиу-джитсу — техніки рукопашного бою воїнів-самураїв. Засновником дзюдо вважається доктор Дзіґоро Кано. Він відкрив у 1882 році в Токіо своє перше додзьо (школу) під назвою «Кодокан». Дзюдо: змагання через традиції та філософію — це не лише спорт, а й шлях самовдосконалення, де повага до суперника, дисципліна та гармонія відіграють ключову роль. Починаючи з 2011 року, 28 жовтня (день народження засновника дзюдо Дзіґоро Кано) щорічно відзначатиметься як Всесвітній день дзюдо.

Таким чином, дзюдо поєднує в собі як фізичну майстерність, так і глибокі філософські принципи, що робить його унікальним мистецтвом, яке перетинає кордони та покоління.

У перекладі з японської слово «дзюдо» означає «шлях беззбройної боротьби». Проте традиційну боротьбу навряд чи можна назвати такою: вона потребує значних фізичних зусиль. Доктор Кано об’єднав філософські принципи дзюдо з методами фізичного, інтелектуального та морального виховання,  прибравши при цьому велику кількість небезпечних аспектів джиу-джитсу. Наприкінці XX століття дзюдо набрало популярності в Європі, особливо у Франції, і стало першим бойовим мистецтвом, яке широко практикується за межами Японії.

У основі дзюдо лежать два основні філософські принципи:

• Якнайкраще використання тіла і духу. Цей принцип наголошує на важливості ефективності рухів, контролю над власним тілом і розумом. Дзюдоїст прагне досягти гармонії між фізичними і духовними аспектами своєї практики.
• Взаємна допомога і розуміння. Це один з основних принципів дзюдо. Який підкреслює значення співпраці та взаємної підтримки для досягнення більшого прогресу. Цей принцип застосовується як у тренуваннях, так і в змаганнях. Головне важливо поважати суперника і дотримуватися духу справедливості.
  

Місце для занять дзюдо

Татамі – це мати, що використовують як покриття підлоги в традиційній японській оселі. Змагання дзюдоїстів проходять на татамі розміром 8 на 8 або 10 на 10 метрів. Нині для дзюдо татамі виготовляється з литого поролону або пресованої поролоновою крихти.

Форма для занять

Дзюдоїсти займаються і виступають на змаганнях у дзю-догі(«гі» – «одяг»). дзюдогі складається з «увагі» (яп. увагі, букв. «куртка»), штани «дзюбон» (яп. дзюбон, букв. «штани») і поясу «обі» (яп. обі, букв. «пояс»). Класичне дзюдогі білого кольору, саме в білих дзюдогі відбуваються змагання за правилами Японської федерації дзюдо, але в міжнародних і національних змаганнях, що проводяться за правилами IJF, для сприяння роботи суддів та спостереження глядачами, учасники одягнені в дзюдогі білого і синього кольорів. На татамі займаються босоніж, але для пересування в залі за межами татамі потрібні зарі – легкі капці.

Дзюдока (дзюдоїст)

Традиційно, дзюдока (яп. дзю:до:ка, букв. той хто займається дзюдо) називали майстра з 4-го кю і вище. У сучасному дзю-до значення титулу дзю-дока, використовують стосовно усіх, хто займається дзю-до.

Роль дзюдоїста і сенсея

Практика дзюдо вимагає не лише фізичних зусиль, а й розвитку моральних і духовних якостей. Дзюдока (той, хто займається дзюдо) поважає свого суперника, навчання вважається постійним процесом самовдосконалення. Тренер або вчитель дзюдо називається сенсеєм. Слово сенсей виходить зі слів сіна (до) і сеї (життя) – це людина, яка передає свої знання та досвід учням. Традиційно, ця назва використовувалась для викладачів, які мають 4-й дан і вище. дзюдоїстів рангом нижче 4-го дану називали Кенкю-сеї ( стажер).

Сенсей займає важливе місце в житті дзюдока. Його роль полягає не лише в навчанні техніці, але й у вихованні моральних якостей учнів.

На сьогодні термін сенсей стає загальним для звертання до інструктора будь-якого дана.

Дзюдо в спорті: Змагання та правила

Головна мета в дзюдо — це повалити суперника спиною на татамі і знерухомити його за допомогою захоплення або змусити підкоритися за допомогою блокування або задушливого прийому.

У дзюдо є два типи оцінок:

• Іппон зараховується коли спортсмен, використовуючи силу, швидкість рухів та контроль, кидає суперника на спину. Іппон також може бути зарахований за сабмішн (коли суперник здається) або утримання суперника на татамі протягом 20 секунд. Якщо дзюдоїсту вдається виконати кидок на іппон — він одразу виграє поєдинок.
• Ваза-арі присуджується за кидок, який не є достатньо чітким, щоб бути іппоном (або тому, що кидку не вистачило швидкості чи сили, або тому, що суперник приземлився на бік), або коли суперник притиснутий до землі менше, ніж на 20 секунд (але більше, ніж 10 секунд). Два Ваза-арі в одному поєдинку еквівалентні іппону, після чого  сутичку завершують.

Покарання

Перше покарання шідо — попередження. Воно лише відображається на табло. Друге шідо означає надання оцінки юко для супротивника. Третє шідо — покарання, яке приносить супротивнику ваза-арі. За четверте покарання оголошується хансоку маке — це іппон для супротивника. При хансоку маке сутичка негайно припиняється.

Хансоку маке може бути надане зразу ж, при серйозних порушеннях правил. У цьому випадку дзю-дока, що отримав хансоку маке дискваліфікують на весь турнір.

Змагання з дзюдо відбуваються у різних вагових категоріях для обох статей. Поєдинок триває 4 хвилини. Сутичка переходить в овертайм (Golden Score), якщо через 4 хвилини рахунок рівний. У дзюдо призначаються штрафи за пасивність під час поєдинку або поведінку, що суперечить духу дзюдо.

Правила дзю-до постійно змінюються, здебільшого для забезпечення безпеки спортсменів. Різні правила можуть застосовуватися для різних вікових категорій дзю-дока, в залежності від їхнього досвіду й рівня майстерності. У різних країнах, клубах та на різних змаганнях правила можуть дещо відрізнятися. Наприклад, на Олімпіадах, міжнародних змаганнях і національних змаганнях.

Олімпійські ігри

Змагання з дзюдо вперше були проведені в рамках Олімпійських ігор 1964 року в Токіо, а на Іграх 1972 року в Мюнхені дзюдо увійшло до олімпійської програми на постійній основі. Змагання серед жінок вперше були представлені на Олімпіаді у 1988 році як демонстраційні, а у 1992 році, на Іграх у Барселоні, офіційно увійшли до програми.

З моменту появи дзюдо на Олімпіаді, воно набуло широкого розвитку в усьому світі: у 2020 році в Токіо у змаганнях з дзюдо взяли участь представники 128 національних олімпійських комітетів.

Дзюдо як спосіб життя

Хоча дзюдо є видом спорту, його практикування часто переростає в спосіб життя. Для багатьох дзюдока дзюдо стає не лише боротьбою на татамі, а й уроком для життя. Виховання в рамках дзюдо сприяє розвитку дисципліни, чесності, взаємоповаги і витривалості. Це мистецтво не лише готує спортсменів до поєдинків, а й формує їх як особистостей.

Висновок

Дзюдо — це не просто спорт, це шлях до самовдосконалення через традиції та філософію. Від традиційних японських принципів до сучасних спортивних змагань дзюдо залишає важливий слід у житті кожного, хто присвятив себе цьому мистецтву. Незалежно від того, чи це тренування, чи поєдинок на татамі, дзюдо завжди залишається шляхом взаємної поваги, розвитку духу і тіла, а також гармонії між людиною і її оточенням.

Ще більше про про японські бойові мистецтва у статті: Айкідо шлях гармонії: філософія самозахисту та мистецтво руху

Анекдот дня від сайту funster.top: