
Чи могли б ви повірити, що в деяких країнах досі діють дивні закони, які забороняють носити шкарпетки не того кольору або спати з ослом у ванні? Звучить як жарт — але це реальність.
Власне, ця стаття — про такі закони. Про дивні закони, що дожили до сьогодення. Про історії, в які важко повірити, але які чомусь досі лишилися в книгах законів. І трохи — про те, чому їх ніхто не скасовує. Бо, чесно кажучи, може, воно й на краще — іноді такий абсурд ліпше залишити як є. Просто щоб посміятись.
- 1 Америка. Земля свободи. І дивних обмежень
- 1.1 Закон №1. Аризона: «Не пускай осла в ванну після 7 вечора»
- 1.2 Закон №2. Алабама: заборонено носити вуса в церкві, якщо вони викликають «сміх»
- 1.3 Закон №3. Аляска: не можна будити ведмедя для фото
- 1.4 Закон №4. Аляска: не можна штовхати лося з літака
- 1.5 Закон №5. Індіана: «Пі розраховувати не можна»
- 2 Європа. Там, де традиції — це святе. Навіть якщо вони абсурдні
- 3 Азія та Океанія: де дисципліна межує з абсурдом (і навпаки)
- 4 Африка і Близький Схід: де закон — це не завжди логіка, а іноді — магія, релігія і ще щось дивне
- 5 Чому такі закони досі існують?
- 6 Світ, де гумор має законну силу
Америка. Земля свободи. І дивних обмежень
Почнемо з США. Країни, де можна одружитися з себе віртуальною копією, але не можна, скажімо, тримати морозиво в задній кишені. Звісно, залежить від штату. Але загалом це країна, яка накопичила таку кількість «законодавчого гумору», що й стендап-комікам іноді не снилося.
Закон №1. Аризона: «Не пускай осла в ванну після 7 вечора»
Так, ви правильно прочитали. У штаті Аризона колись ухвалили закон, що забороняє ослам… бути у ванній після певного часу. І хоча виглядає це як розіграш, причина — абсолютно реальна: у 1920-х роках під час повені один осел (так, буквально осел) заліз у ванну, бо це був єдиний порятунок. Його врятували, але муніципалітети вирішили більше такого не допускати. Ну бо осли й ванни — це завжди серйозно.

Закон №2. Алабама: заборонено носити вуса в церкві, якщо вони викликають «сміх»
А отут вже починається театр. У штаті Алабама справді діє заборона на вуса, які можуть викликати веселощі у церкві. І ніхто не уточнює, що вважається «вусами, що викликають сміх». Тобто ви можете виглядати, як Сальвадор Далі, але якщо хтось хіхікне — то, пробачте, ви порушник.
Закон №3. Аляска: не можна будити ведмедя для фото
На Алясці діє закон, який забороняє спеціально будити ведмедя для того, щоб зробити з ним селфі. Ні, серйозно. Це звучить абсурдно, але, певно, комусь таки спало на думку розбудити величезного бурого ведмедя, щоб той трохи позував. Закон вирішив запобігти цьому.
Закон №4. Аляска: не можна штовхати лося з літака
Знову ж — хто і коли це робив?.. Але є реальний закон в Алясці, який забороняє скидати лосів із літака. Ситуація виглядає як фільм братів Коенів: маленьке містечко, божевільний план, і лось, який… летить. Але за логікою місцевих, це — спосіб запобігти жорстокому поводженню з тваринами. Хоча, ймовірніше, це була поодинока історія, яка назавжди стала частиною правової історії штату.
Закон №5. Індіана: «Пі розраховувати не можна»
Колись у штаті Індіана місцевий законодавець запропонував змінити значення числа π (пі). Просто отак — взяти й округлити. Десь до 3.2. Бо, мовляв, незручно з цими нескінченними цифрами. Закон, на щастя, не пройшов, але обговорення було реальним. А в деяких джерелах досі плутають і вважають, що його ухвалили. Ну а як інакше — це ж Америка.
У цих прикладах — наче вся суть американського законодавства: оберігати від того, що вже сталося. І трохи — від дурниць майбутнього. Бо якщо вже один хтось зробив, то знайдеться ще двоє, які захочуть повторити. Навіть якщо йдеться про будити ведмедя або ставити осла у ванну. І це не жарт, а просто життя.
Що ще цікавіше — чимало таких законів лишаються просто тому, що… ніхто не хоче витрачати час на скасування того, що нікого не турбує. А поки не турбує — нехай буде. Тож у базах лишаються дивні формулювання, які виглядають ніби з якогось фентезі про бюрократію. Але вони справжні.
Європа. Там, де традиції — це святе. Навіть якщо вони абсурдні
Хтось колись сказав: «У Європі все строго. Там не до смішного». Але щойно відкриваєш архіви місцевих законів — і одразу стає зрозуміло, що там сміятись ніхто не забороняв. Просто робили це серйозно. З паперами, печатками і багатосторінковими поясненнями, чому не можна вмирати в парламенті. Так, про це й поговоримо.
Велика Британія: не вмирати в парламенті
Цей закон — класика жанру. Його навіть включили в Книгу рекордів Гіннеса як один з «найдивніших чинних законів». У британському парламенті, офіційно, не можна помирати. Ні, не тому, що там якась заборона на смерть (хоча звучить красиво), а тому що — технічно — кожен, хто вмирає на території Вестмінстерського палацу, має право на державні похорони. Ну і виходить, щоб не морочитись, просто зробили… заборону. Практично. Елегантно. І максимально абсурдно.
Що цікаво, ніхто ніколи не скасував цей закон. Бо, знову ж, навіщо? Люди, зазвичай, таки намагаються не вмирати в парламенті. А якщо щось — то вже точно не скажуть, що навмисне.
Франція: не можна називати свиню «Наполеоном»
От чесно — перший раз це звучить як жарт з “Анекдотів тижня”. Але у Франції колись таки був прийнятий закон, що забороняє називати тварин (особливо свиней) іменами великих політичних діячів, зокрема Наполеона. Це не лише про повагу. Це — про національну гідність. Свиня з ім’ям імператора? Це вже занадто. Навіть для Франції, де абсурд іноді виглядає як витончене мистецтво.
Цікаво, що після цього в популярній культурі почали жартувати над цим: у мультфільмах, коміксах і навіть у театрі. Бо, знаєте, якщо закон викликає більше сміху, ніж порядок — він однозначно вартий уваги.
Швейцарія: зливати воду після 22:00 — табу
Швейцарія — країна точності. Там усе повинно бути за графіком. Навіть якщо йдеться про… злив води в туалеті. Серйозно, в деяких багатоквартирних будинках діє правило, що не можна користуватись унітазом після 10 вечора. Вірніше, не можна голосно зливати воду, бо це — порушення тиші. І тут уже не до жартів.
Швейцарці дуже серйозно ставляться до побутової етики. Але погодьтеся, звучить це як мінімум кумедно: якщо після 22:00 стало зле — доведеться або терпіти, або йти зливати воду у відро. І вже точно не голосно.
Італія: не можна годувати голубів на площі Сан-Марко
Здавалося б, що може бути милішим, ніж нагодувати голуба крихтою хліба на романтичній площі у Венеції? Але італійська влада не згодна. На площі Сан-Марко годувати птахів заборонено. Чому? Бо вони, як не дивно, паскудять усе навколо. А ще злісно нападають на туристів, якщо звикли до їжі. І тут уже починається не комедія, а трилер з елементами хорору: орда голубів, які знають, що в кишені щось смачненьке.
Тому вирішили: вистачить. І ввели штрафи. До речі, великі. За одну жменьку зерна — кілька десятків євро.

Іноді здається, що вся ця європейська повага до правил має і зворотний бік — дивовижну здатність зберігати речі, які давно втратили сенс. Закони, які вже нічого не регулюють, усе одно лишаються. Мов артефакти. І, знаєте, у цьому є якась магія. Бо іноді саме такі деталі говорять більше про країну, ніж офіційні заяви.
Азія та Океанія: де дисципліна межує з абсурдом (і навпаки)
Азія — це континент контрастів. Тут все може бути водночас глибоко традиційним і дико сучасним. Іноді надто. Тож не дивно, що й у законодавстві трапляється справжній калейдоскоп: від правил, які регулюють довжину спідниці, до суворих заборон на жувальні гумки. А ще є Нова Зеландія з Австралією, де гумор законів часто межує з безглуздістю. Але знову ж — все офіційно, з печатками.
Сінгапур: «Геть гумку!»
Сінгапур — це, без перебільшення, чемпіон світу з чистоти. Тут не просто не смітять, тут не мають права продавати жувальну гумку. Серйозно. Закон ухвалили ще в 1992 році. І знаєте чому? Бо хтось — десь — почав приклеювати гумки до дверей метро. Це викликало масові збої в роботі автоматичних дверей. Рішення було швидке й категоричне: заборонити гумки зовсім. Бо хто не жує — той не клеїть.
Порушення? Штрафи величезні. Якщо вас зловлять із пачкою жуйки — готуйтеся розщедритись. І так, цей закон діє досі. І сінгапурці ним пишаються. Бо, мовляв, не гумка — а джерело хаосу. Краще без неї.
Японія: талія — під наглядом
Так, у Японії регулюють розмір талії. Не у сенсі «модно — не модно», а буквально: є закон, який зобов’язує роботодавців перевіряти талію працівників. Чоловіки старші за 40 років не мають права мати обхват талії більше ніж 85 см, жінки — більше 90 см. Все це — частина державної політики здоров’я, спрямованої на боротьбу з ожирінням.
А тепер уявіть ситуацію: сидить собі бухгалтер Хіросі, їсть обід, а йому — раз — вимірюють талію. Якщо забагато — «анті-ожирітєльна» консультація, а іноді й штрафи. Але, знову ж, японці не скаржаться. Бо дисципліна — це святе. Навіть коли мова про сантиметри.
Таїланд: не виходити з дому без нижньої білизни
Отут уже серйозніше. У Таїланді досі чинний закон, що забороняє виходити на вулицю без білизни. Ні, поліція не перевіряє кожного перехожого, але формально — такий закон є. І причина не в моралі, як би могло здатись. Це просто частина старої традиції збереження «гідного вигляду». Типу як «не виходити в халаті», тільки на рівень глибше.
Але це ще не все. У Таїланді також не можна сідати за кермо без сорочки. Навіть якщо на дворі +40°C і ви — турист на скутері. Формально — штраф. Практично — можуть і не зупинити, але ризик є. Бо закон є закон, навіть якщо з нього вже всі сміються.
Австралія: «Не вдягай рожеві шорти після полудня в неділю»
Австралія — країна контрастів. І багато старих законів там збереглися ще з колоніальних часів. Один з таких — абсурдний на перший погляд: у деяких штатах заборонено носити рожеві шорти після 12:00 в неділю.
Чому? Є версія, що колись так регулювали дрес-код на пікніках та міських святкуваннях, щоб уникнути «вульгарності». Але виглядає це, погодьтеся, як матеріал для стендапу. І хоч зараз ніхто реально не перевіряє, що на вас вдягнуто, закон досі не скасували. Бо, знову ж, а навіщо?
Нова Зеландія: тільки не забудьте флагшток
У Новій Зеландії, якщо ви хочете назвати свого сина «Люцифером», — вас просто не зареєструють. Список заборонених імен тут величезний. Причому забороняють не лише «диявольські» назви, а й усе, що схоже на посади, титули чи образи. Наприклад, не можна назвати дитину «Король» або «Флагшток». Бо це, на думку влади, принижує гідність громадянина. Смішно? Так. Але й трохи моторошно. Бо хтось таки хотів назвати малюка «Флагштоком». І не один раз.
Африка і Близький Схід: де закон — це не завжди логіка, а іноді — магія, релігія і ще щось дивне
Тут уже все набагато складніше. Африка — величезна, з різними мовами, племенами, колоніальним минулим і плутаниною в сучасності. А Близький Схід — це взагалі окрема історія, де на перше місце часто виходять релігійні приписи, а не звичне «цивільне» право. Проте, саме тут можна знайти такі закони, які на фоні всієї цієї серйозності викликають легке здивування або навіть посмішку. Ну, бо як інакше реагувати, коли в тебе можуть забрати телефон… через погану молитву?
Судан: чарівництво — це не вигадка, це кримінал
Так, у деяких регіонах Судану (особливо в сільських), закони проти чаклунства й досі діють. І мова не про фольклор, а про цілком реальні статті, які можуть засудити людину за «змови», «заклинання» або «порчу».
Тобто якщо хтось поскаржиться, що в нього зів’яла пальма або зіпсувався шлунок, — завжди можна звинуватити сусідку у чарах. І, найцікавіше, іноді такі справи доходять до суду. Є навіть справжні протоколи, де люди розповідали про сни, з’яву змій, голоси в голові — і все це використовувалось як доказ. Звучить як фентезі, але для Судану — це звична частина життя.
Саудівська Аравія: роботам — не місце у мечеті
В одній з версій законопроектів Саудівської Аравії фігурує пункт, що штучному інтелекту заборонено брати участь у молитовному процесі. Мовляв, якщо роботів буде забагато (а вони вже є у вигляді інфо-гайдів у Мецці), потрібно врегулювати їхню «побожну присутність».
Тобто уявіть: майбутнє, храм, багато людей, і ось хтось із них зосереджено молиться, а поруч — робот-асистент. А йому раптом кажуть: «Пане, вам тут не місце». Закон виглядає курйозно, але насправді це реакція на дуже швидкий розвиток технологій і намагання не допустити того, що в деяких місцях вважається «оскверненням святості». Ну й звучить це трохи як початок сатиричної драми.
Зімбабве: не можна висміювати президента… навіть якщо це випадково
У Зімбабве до нещодавнього часу діяв закон, що будь-яка критика або висміювання президента — злочин, навіть якщо зроблено це в колі друзів і без публічності. Найвідоміший випадок: чоловіка заарештували за те, що він, посміхаючись, просто подивився на портрет президента в барі. У рапорті поліція вказала, що «погляд був насмішкуватий». І от як тут не згадати Орвелла?
Ще один випадок — чоловік переплутав імена президента і якогось коміка в телепрограмі. Все, злочин. Зараз ситуація трохи змінилась, але ті старі норми ще живуть у багатьох головах.
Об’єднані Арабські Емірати: фотографія без дозволу — заборонена (серйозно, дуже!)
В ОАЕ один із найжорсткіших законів у світі щодо конфіденційності. Тут не можна фотографувати людину без її згоди. І це не про «етично-неетично» — це прямо кримінал. Фотографував когось на пляжі, у супермаркеті, навіть випадково — і якщо ця людина подасть скаргу, готуйся до величезного штрафу або навіть тюрми.
Такі випадки трапляються. Туристи викладають в Instagram фотографії з відпочинку, на яких видно інших людей — і все. Проблеми. Серйозні.
Цей регіон показує, як різні речі — релігія, традиція, страх, навіть міфи — можуть перетворитися на закон. І навіть якщо логіка в цих законах не завжди зрозуміла людині ззовні, вона цілком реальна для місцевих. Бо, знаєте, це все одно що правила великої гри — трохи дивної, трохи страшної, але абсолютно унікальної.
Чому такі закони досі існують?
Тут усе просто. Більшість з них були ухвалені десятиліття, а то й століття тому, і просто ніхто не скасував. Деякі — тому що про них забули, інші — бо технічно ще діють, а перегляд потребує часу, юристів і сенсу. А сенсу — немає. Бо хто нині носить морозиво в кишені? А ще іноді — їх тримають як символи. Як частину дивного, трохи химерного, але улюбленого локального колориту. Типу як «у нас є вулкан і закон про оселедців».
Світ, де гумор має законну силу
Усі ці дивні закони — це не просто юридичні курйози. Це відображення того, якими ми були, з чого сміялись, чого боялись. Це сліди старих часів, ритуалів, способу життя. Іноді безглузді, іноді зворушливі, а подекуди — моторошні. Але завжди — справжні.
У цьому калейдоскопі абсурду є щось заспокійливе. Мовляв, якщо світ витримав закони про рожеві шорти і жаб, — то він точно витримає будь-що. І поки закони про облизування жаб не стали частиною обов’язкової програми в школі, ми можемо сміятися. Вголос. І закон нам цього не забороняє.
Читайте також:
Відвідайте сайт гумору та жартів 😂