Айкідо (яп. «шлях поєднання енергії») — японське бойове мистецтво. Створене Моріхеєм Уесібою на базі давньояпонських технік Джиу-джитсу, що увійшли до всеімперської школи Великої Азії. Особливістю мистецтва є використання кидків і захватів. Одна зі сходоазійських бойових технік самозахисту. Завдяки цьому є Айкідо шлях гармонії: філософія самозахисту та мистецтво руху.
В давні часи досконале володіння прийомами нападу і захисту, як зі зброєю так і без неї, було життєво необхідне кожному японському воїну. Тому бійці тренували різні види бойових мистецтв. Вони передавали секрети технік від батька до сина, від майстра до учня. Такі знання було важко отримати і береглися вони, як великий скарб від сторонніх очей.
Філософія самозахисту айкідо
Якби айкідо складалось лише з технічних прийомів, то воно не дуже б відрізнялось від інших напрямків дзюдзюцу. Але засновник створив філософію своєї школи. Вона визначає спосіб виконання прийомів, послідовність дій і ефективність айкідо.
Філософія айкідо виникла у середовищі філософії сходу. Так термін «кі» (китайське «чі») позначає процеси, що відбуваються у тілі людини. «Кі» повинно неперервно текти.
Філософія айкідо не концентрується на природі чи функції «кі». Основне завдання айкідо — вміти підтримувати рівномірний розвиток, осягати рівновагу в плавному русі (принцип айкі). Саме вивчення і практика даного вміння і є завданням айкідоки. «До» якраз вказує, що айкідо не є набором прийомів, які повинен застосовувати «позитивний герой» супроти «хуліганів». Натомість, — це спосіб мислення який не припускає виникнення ситуацій, коли необхідно застосовувати фізичні вміння. Зупинка «кі» — це конфлікт, який необхідно розв’язати для відновлення внутрішньої рівноваги.
Зал де відбуваються заняття називається «додзьо», підлога покрита матами. У додзьо вирізняється одна сторона — «сьомен» (на стіні вішається портрет Моріхея Уесіби, або зображення напису «айкідо»). По цій стороні сидить «сенсей» (вчитель), учні сідають («сейдза») лицем до сьомен. У додзьо кожен повинен дотримуватись певних чітких правил поведінки, особливо після виходу на татамі. Перед початком занять, та після них зазвичай виконується певний ритуал, що символізує вдячність О-сенсею, подяку викладачу, та повагу один до одного практикуючих айкідо.
Технічний арсенал айкідо – мистецтво руху
Технічний арсенал айкідо складається з кількох складових: стійок, пересувань, страховок, та безпосередньо прийомів. В свою чергу арсенал останніх логічно ділиться на два великі розділи: тайдзюцу (робота без зброї) та буківаза (робота зі зброєю). Тайдзюцу складається з таких понять, як захвати (торі), атаки (уті, цукі), та прийомів від захватів спереду, ззаду, удушаючих захватів та атак. Буківаза ділиться на роботу з мечем (айкікен), дзьо (айкідзьо) та ножем і складається з формалізованих вправ для одиночного виконання (субурі) та парного виконання (авасса, кумі тачі). Існують прийоми, які поєднують обидва підрозділи між собою (наприклад коли один з айкідок без зброї, а інший озброєний і т.і.).
Основна техніка
- Больові прийоми — «канзетсу-вадза»
- Кидки — «наг-вадза»
- Удари та тички — «атевадза»
- Стискання та натискання — «куічо»
Спеціальна техніка
- Прийоми з шестом
- Прийоми з дерев’яним мечем
- Прийоми роззброєння
- Прийоми боротьби проти декількох супротивників
Практика айкідо призводить між іншим і до фізичного розвитку айкідок. А саме значно поліпшуються гнучкість, витривалість, фізична міць (але з поміркованим акцентом на силі), крім того тренування призводять до покращення зосередженості, керованого розслаблення, врівноваженості. В техніках айкідо в порівнянні з іншими видами бойових мистецтв частіше застосовується тиск та продовження руху партнера ніж витягування, жорсткий контакт, силове протиборство. Ця різниця дозволяє займатися айкідо значно ширшому колу практикуючих. В айкідо головний акцент робиться на координації рухів тіла, та рівновазі. В багатьох додзьо кожне тренування починається з розминки до якої входить розтяжка та відпрацювання самостраховки (кувирки, падіння і т.і.).
Сучасне айкідо базується на формалізованих формах («ката»), що виконуються двома айкідоками разом. В основі тренування лежить поділ пари тренуючих на «уке» (той що нападає) і «наге» (також може називатись «торі» в залежності від стиля). Це нейтралізує напад використовуючи техніку айкідо. Треба усвідомити, що «уке» і «наге» це не конкуренти, які повинні перемогти противника за любу ціну, а партнери, що допомагають один одному краще засвоїти техніку.
